Захист прав споживачів в суді. Практика Верховного Суду.


    «Борітеся — поборете!» Кавказ, Т.Г. Шевченко   Для початку визначимо основні нормативно-правові акти які регулюють права споживачів. Частиною третьою статті 42 Конституції України зазначено, що «держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх

Eng
Ua

Ru

Захист прав споживачів в суді. Практика Верховного Суду.


16 июля 2019 Загрузить PDF

 

 

«Борітеся — поборете!» Кавказ, Т.Г. Шевченко

 

Для початку визначимо основні нормативно-правові акти які регулюють права споживачів.

Частиною третьою статті 42 Конституції України зазначено, що «держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів».

Також безпосередньо споживачів стосується стаття 50 Конституції України, відповідно до якої «кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена»

 

Окрім зазначених статей Конституції, які відповідно до статті 8 є нормами прямої дії, та дозволяють звертатися до суду безпосередньо на підставі Конституції, також необхідно згадати Закон України «Про захист прав споживачів», прийнятий 12 травня 1991 року, а також прийнятий 15.11.2016 р. Закон України «Про споживче кредитування».

Захист прав споживачів передбачає певні особливості, які прямо зазначені у чинному законодавстві:

  • Підсудність справ за вибором позивача — Позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору (ч. 5 ст. 28 ЦПК України);

  • відшкодування моральної (немайнової шкоди) — при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди (ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів)

  • звільнення від судового збору — споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів); також підтверджено судовою практикою — Постанова ВП ВС від 27.03.2019 по справі № 520/17304/15-ц (№ в ЄДРСР 81796753)

  • можливість захисту об’єднанням споживачів інтересів невизначеного кола осіб – об’єднання споживачів мають право звертатися з позовом до суду про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припинення цих дій (п . 9 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про захист прав споживачів). Більш того, в разі отримання такого рішення, споживачі отримають можливість у разі наявності порушення їх прав – звертатися в порядку наказного провадження, а не в загальному позовному порядку;

  • окремий перелік несправедливих умов, які подавець не повинен включати у договори зі споживачем, та які визнаються недійсними (ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Перелік не є вичерпним;

  • не підвідомчість справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки) третейським судам. (п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди»). Дуже важливий нюанс, адже до введення даного пункту у закон та певний час після цього фінансові установи зловживали вирішенням питань стосовно споживчих кредитів у третейських судах;

  • окрема «розширена» пеня, порівняно із ст. 625 ЦК України – «у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення» (ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів»). Тобто можливість нараховувати по 3 % за кожний день, порівняно із 625 ЦК України, де зазначена пеня у розмірі 3% річних (!), хоча суди й посилаються на те, що пеня у 3% за кожний день прострочки виконання не є співмірною із принципом рівності сторін, а тому зменшують її;

 

Також необхідно зазначити, що стягнення 3% за кожен день прострочення виконання відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» можливе лише у гривні:

Таким чином цей висновок стосується можливості виконання договірних зобов’язань в іноземній валюті, та нарахування 3 % річних, визначених статтею 625 ЦК України, які входить до складу грошового зобов’язання та мають компенсаційний характер, в іноземній валюті.

Оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов’язання, її сплата та розмір визначені Законом України «Про захист прав споживачів» за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, то нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України.

За таких обставин висновки апеляційного суду у справі, яка розглядається, щодо визначення суми пені, встановленої частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у гривні, є правильними.

Постанова ВП ВС від 27.03.2019 по справі № 520/17304/15-ц (№ в ЄДРСР 81796753)

 

Крім наведених, зазначених у законодавстві особливостей, слід також звернути увагу на процесуальні нюанси що склалися у судовій практиці.

При поданні позову слід приділити увагу юрисдикції спору. Має велике значення, чи у відносинах фізична особа виступає як споживач, чи як фізична особа-підприємець, адже це впливає на юрисдикцію спору – цивільна чи господарська. Більш того, наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (див. висновки, сформульовані у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10, від 5 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 216/181/16-ц), постанова ВП ВС від 27.03.2019 по справі № 520/17304/15-ц (№ в ЄДРСР 81796753).

 

Також, на відміну від господарських правовідносин, відносини щодо захисту прав позивача передбачають більш просте підтвердження самих правовідносин – не потрібні навіть первинні документи – достатньо фіскального чеку, квитанцій тощо

  1. У пункті 7 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що договір — це усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами.

  2. Суди першої й апеляційної інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи фіскальних чеків та інших документів встановили, що у сторін виникли зобов`язальні правовідносини: позивач оплатив вартість товару готівкою, а відповідач товар позивачеві не передав.

  3. Суди оцінили електронні накладні відповідача на внутрішнє переміщення товарів, вказавши, що ці документи не відповідають вимогам законодавства щодо форми їх складення, оскільки у них відсутня інформація, передбачена у наказі Міністерства статистики України від 21 червня 1996 року № 1193 «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів». Зазначені накладні про переміщення товарів із основного складу на проміжний склад (кросс-док), а далі з проміжного складу (кросс-доку) на склад магазинів не підтвердили факт передання товару позивачеві. Суди встановили відсутність первинних документів, на підставі яких цей факт можна би було встановити.

Постанова ВП ВС від 15.05.2019 року по справі № 331/5054/15-ц (№ в ЄДРСР 82316169)

 

Крім того, важливим є питання того, як придбався товар – для особистих потреб, чи для підприємницьких, та де саме – чи у магазині роздрібної торгівлі, або ж на товарному складі чи магазині-складі. Навіть велика кількість однотипних предметів (89 (!) пральних машин у постанові, зазначеній вище) не є доказом того, що предмет договору набувався для підприємницької діяльності.

Пункти. 2.1., 28.1, 28.2 Постанови ВП ВС від 15.05.2019 року по справі № 331/5054/15-ц (№ в ЄДРСР 82316169).

 

Наведене свідчить про те, що захист прав споживачів має певні судові тонкощі, але зводиться до побудування стратегії, розкриття основних питань, відмежування можливого господарського спору, у разі наявності статусу фізичної особи-підприємця у споживача та достатньої доказової бази.

 

юрист ЮКК «Де-Юре»
Володимир Данілін

 

 

Уважаемые читатели! Публикации на этом сайте носят информационный, справочный или рекомендательный характер, и отражают точку зрения и мнение авторов.
Материал, содержащийся в статьях / комментариях / публикациях, является актуальным на момент создания и публикации, но мы не гарантируем, что правила, рекомендации, процедуры и законодательство, использованные и описанные в материале, актуальны на момент, когда вы ознакомились с ними.
Авторы не несут ответственности за последствия применения содержания статей / комментариев / публикации без заключения договора об оказании услуг.
Для получения консультации по вашему вопросу напишите нам на info@de-jure.ua, и с вами свяжется юрист.