Особливості працевлаштування іноземців в Україні


У більшості випадків для працевлаштування іноземців та осіб без громадянства в Україні роботодавці отримують дозвіл на застосування праці іноземця чи особи без громадянства. Без такого дозволу відповідно до статті 42 Закону України «Про зайнятість населення» можуть бути працевлаштовані: іноземці, які

Eng
Ua

Ru

Особливості працевлаштування іноземців в Україні


21 февраля 2019

У більшості випадків для працевлаштування іноземців та осіб без громадянства в Україні роботодавці отримують дозвіл на застосування праці іноземця чи особи без громадянства. Без такого дозволу відповідно до статті 42 Закону України «Про зайнятість населення» можуть бути працевлаштовані: іноземці, які постійно проживають в Україні; іноземці, які набули статусу біженця або одержали дозвіл на імміграцію в Україну; іноземці, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні; представники іноземного морського (річкового) флоту та авіакомпаній, які обслуговують такі компанії на території України; працівники закордонних засобів масової інформації, акредитованих для роботи в Україні; спортсмени, які набули професійного статусу, артисти та працівники мистецтва для роботи в Україні за фахом; працівники аварійно-рятувальних служб для виконання термінових робіт; працівники іноземних представництв, які зареєстровані на території України в установленому законодавством порядку; священнослужителі, які є іноземцями і тимчасово перебувають в Україні на запрошення релігійних організацій; іноземці, які прибули в Україну для участі у реалізації проектів міжнародної технічної допомоги; іноземці, які прибули в Україну для провадження викладацької та/або наукової діяльності у вищих навчальних закладах на їх запрошення.

 

Протягом тривалого часу процес отримання дозволів на застосування праці іноземців був складним і потребував великої кількості зусиль як зі сторони роботодавця, так і зі сторони іноземця, який бажав розпочати трудову діяльність в Україні. Для іноземця, який бажав приїхати до України та започаткувати власну справу, і не мав при цьому ані ділових партнерів, ані хоча б друзів, які могли б допомогти йому впоратися з підготовкою усіх необхідних документів та проходженням усіх передбачених законом процедур, отримання дозволу на працевлаштування ставало справжнім квестом. І, звичайно, така «негостинність» з боку нашої країни призводила до того, що більшість іноземців не прагнула до легалізації своєї діяльності. З 2017 року, після внесення відповідних змін до Закону України «Про зайнятість населення», працевлаштовувати іноземців стало значно простіше.

По-перше, значно скоротилася кількість документів, які подаються роботодавцем для отримання дозволу на застосування праці іноземця. Раніше обов’язковим було отримання медичної довідки про відсутність у особи інфекційних хвороб, захворювання на алкоголізм, токсикоманію, наркоманію, а також довідки про відсутність судимості. При чому у випадку, коли іноземець на час отримання дозволу знаходився у країні постійного проживання, довідки отримувалися саме там і легалізувалися в Україні в установленому законом порядку (наприклад, шляхом проставлення апостилю). Крім того, вимагалися документи про наявність у іноземця освіти.

На даний час документи про освіту вимагаються тільки для випускників університетів, що входять до першої сотні у світових рейтингах університетів, — для того, щоб підтвердити особливий статус такого іноземця. Для всіх інших категорій іноземців, що працевлаштовуються в Україні, подання документів про освіту для отримання дозволу не передбачається. Таким чином, на роботодавцеві повністю залишається відповідальність за відповідність особи освітньо-кваліфікаційним вимогам, що ставляться до посади. З одного боку, це полегшує збір документів, що подаються для отримання дозволу, оскільки документ про освіту, отриманий за кордоном, необхідно легалізувати, перекласти та засвідчити вірність такого перекладу у нотаріуса. З іншого боку, досить дивною видається можливість отримання дозволу на працевлаштування особи на посаду, наприклад, лікаря, без наявності у такої особи медичної освіти.

По-друге, на даний час немає потреби обґрунтовувати доцільність працевлаштування саме іноземця. Навіть якщо на ринку праці наявна велика кількість спеціалістів-громадян України, які відповідають кваліфікаційним вимогам, проте роботодавець зацікавлений у працевлаштуванні конкретного іноземного працівника, він не повинен жодним чином виправдовувати своє рішення. Раніше іноземці могли бути працевлаштовані або за умови відсутності необхідних спеціалістів на території України або регіону, або за умови виконання певних видів робіт та зайняття керівних посад, або за умови наявності статусу засновника чи учасника підприємства. Зараз працевлаштувати можна будь-якого іноземця на будь-яку посаду (окрім тих, звичайно, що передбачають доступ до державної таємниці) за умови його відповідності кваліфікаційним вимогам. Тобто, прийняття на роботу іноземця більше не позиціонується як виключний випадок.

 

Важливий момент, на який обов’язково слід звернути увагу, це строки, протягом яких вчиняються ті чи інші дії, пов’язані з отриманням, продовженням, внесенням змін до дозволу. Так, наприклад, заява про продовження строку дії дозволу повинна бути подана не пізніше, ніж за 20 календарних днів до закінчення строку його дії, а оплата за видачу або продовження строку дії дозволу проведена не пізніше, ніж протягом 10 робочих днів з дня отримання рішення про видачу або продовження строку дії дозволу. Недотримання даних строків тягне за собою відмову у продовженні строку дії дозволу та скасування прийнятого рішення про видачу/продовження строку дії дозволу відповідно.

 

Варто зазначити, що Закон України «Про зайнятість населення» поділяє іноземців на декілька категорій, для кожної з яких встановлені свої вимоги до документів, що подаються для отримання дозволу, строки, на які видається дозвіл, та розмір мінімальної заробітної плати. Зокрема, хотілося б звернути увагу на так звані особливі категорії іноземців. До них належать іноземні високооплачувані професіонали (заробітна плата становить не менше 50 мінімальних заробітних плат); засновники та/або учасники, та/або бенефіціари (контролери) юридичної особи, створеної в Україні; випускники університетів, що входять до першої сотні у світових рейтингах університетів, відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України; іноземні працівники творчих професій; іноземні ІТ-професіонали. Основною відмінністю таких категорій є те, що на них не поширюється вимога частини 3 статті 421 Закону України «Про зайнятість населення» щодо розміру мінімальної зарплати, а саме: іноземним найманим працівникам у громадських об’єднаннях, благодійних організаціях та навчальних закладах повинна виплачуватися заробітна плата у розмірі не менше ніж п’ять мінімальних заробітних плат, а всім іншим категоріям найманих працівників – у розмірі не менше ніж десять мінімальних заробітних плат. Фактично, два іноземця, що працюють на одній і тій же посаді, можуть мати різницю в заробітній платі у 10 разів виключно через те, що один з них є засновником підприємства.

 

Говорячи про права та гарантії, передбачені чинним трудовим законодавством, — щодо часу відпочинку, відпусток, охорони праці тощо, — то вони у повній мірі поширюються і на іноземних працівників. Більш того, служба зайнятості, яка власне і видає дозволи на застосування праці іноземців, звертає увагу, що умови трудового договору (контракту) з іноземцем не можуть погіршувати становище працівника порівняно з тим, що встановлене законодавством.

 

Хотілося б звернути увагу на додаткові зобов’язання, які виникають у роботодавця у зв’язку з працевлаштуванням іноземця.

Що стосується самого дозволу, то у визначених законом випадках роботодавець повинен звернутися із заявою про внесення змін до дозволу або про скасування дозволу. У разі, якщо відбулася зміна назви, реорганізація або виділ юридичної особи-роботодавця, зміна прізвища, імені, по-батькові фізичної особи-підприємця, що є роботодавцем, або було оформлено новий паспортний документ іноземця, у тому числі у випадку зміни прізвища, імені, по-батькові іноземця, або було змінено назву посади іноземця чи мало місце його переведення на іншу посаду, роботодавець повинен у тридцятиденний строк звернутися до служби зайнятості із заявою про внесення змін до дозволу та подати підтверджуючі документи. У випадках, коли трудовий договір з іноземцем припинено, припинено виконання договору між українським та іноземним суб’єктами господарювання, у зв’язку з яким був направлений іноземець, або іноземця було визнано біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, роботодавець зобов’язаний звернутися до служби зайнятості із заявою про скасування дозволу. Строк звернення законом не встановлено.

Окрім того, для отримання іноземцем посвідки на тимчасове проживання на період дії дозволу на працевлаштування, окрім самого дозволу відповідно до пункту 33 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання іноземець подає зобов’язання роботодавця повідомити Державній міграційній службі та Державній службі зайнятості про дострокове розірвання чи припинення трудового договору (контракту) з іноземцем. Отже, окрім згаданого вище звернення до служби зайнятості із заявою про скасування дозволу на застосування праці іноземця, роботодавець повинен повідомити про припинення трудових правовідносин ще й міграційну службу.

 

У якості висновку хотілося б зазначити, що на даний час процес працевлаштування іноземців в України є достатньо врегульованим та не викликає спірних питань чи особливих складнощів. За умови чіткого і своєчасного виконання норм Закону України «Про зайнятість населення» роботодавець може у відносно короткий строк та з мінімальними організаційними витратами прийняти на роботу іноземного працівника, а іноземний працівник – отримати можливість жити та працювати в Україні.

 

Автор: юрист ЮКК «Де-Юре»
 Наталя Ляшенко