Практика невірного застосування норм податкового законодавства органами Державної податкової інспекції

Невірне застосування норм податкового законодавства

Сьогодні досить поширеною є практика невірного застосування норм податкового законодавства органами Державної податкової інспекції, і як наслідок — прийняття ними неправомірних податкових повідомлень-рішень. При цьому, податковий орган свідомо невірно трактує норми права з метою досягнення фіскальних цілей та наповнення бюджету.Результатом вищевказаних свідомих помилок є донарахування платникам податків податкових зобов’язань, позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, застосування фінансових та економічних санкцій. Часто такі нараховані податки та санкції є більшими за вартість активів підприємства.
Один з абонентських клієнтів ЮКК “ДЕ-ЮРЕ” нещодавно зіткнувся з таким явищем податкового адміністрування.
Діяльність клієнта полягає у здійснення експорту продукції до країн СНД.
По одному з зовнішньоекономічних контрактів контрагент клієнта відмовився здійснювати оплату вартості поставленої продукції. Клієнт, заручившись юридичною підтримкою нашої компанії, звернувся до арбітражного суду Російської Федерації. В процесі розгляду справи судом, від контрагента надійшла пропозиція укласти мирову угоду у справі. За мировою угодою клієнт отримав вартість партії товару та компенсацію судових витрат.
Ще в процесі розгляду справи арбітражним судом, ДПІ у Малиновському районі м. Одеси було складено протокол про адміністративне правопорушення по статті 1621 КУПАП відносно директора підприємства. Санкція статті передбачає покарання у вигляді штрафу від шестисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Рішення про притягнення до адміністративної відповідальності за указаною статтею приймається судом. Захист директора підприємства у суді здійснювався юристами ЮКК “ДЕ-ЮРЕ” компанії. В результаті судового розгляду справи, провадження у справі було закрите за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Не задовольнившись таким результатом розгляду справи, ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ініціювала накладення на клієнта санкції за порушення Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”. За поданням податкового органу до підприємства і його контрагента-нерезидента, уже після проведення розрахунків по договору та завершення судового розгляду справи, було незаконно застосовано режим індивідуального ліцензування.
Згодом, на підставі клопотань підприємства про скасування зовнішньоекономічної санкції, указана санкція була скасована.
Однак податковий орган не погодився і з таким положенням речей, та прийняв податкове повідомлення-рішення про нарахування підприємству пені за порушення строків розрахунків у іноземній валюті, передбачених Законом України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі — Закон).
Податковий орган аргументує свою позицію наступним чином. Згідно чинній редакції Закону, виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності.
Порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 указаного закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).[/box][box][googlefont font=»Noto Serif» size=»1opx»]Порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 указаного закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

У разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2  Закону N 185/94-ВР, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.

На практиці ж трапляються випадки, коли рішення суду прямо не задовольняє вимог позивача, або через процесуальні норми не може бути прийняте на користь позивача. Це ситуації, коли між сторонами в процесі розгляду справи укладається мирова угода, коли відповідач до прийняття рішення судом добровільно задовольняє вимоги позивача, не визнаючи при цьому позов, але вичерпуючи предмету позову.

В таких випадках позовні вимоги позивача-резидента України фактично задовольняються, оскільки порушене право, як причина позову, поновлюється і досягається мета позову — виконання господарського зобов’язання належним чином.

У разі закінчення судових процесів із зовнішньоекомічних контрактів, в яких порушені строки здійснення розрахунків у іноземній валюті, шляхом затвердження судом мирової угоди чи прийняття рішення про закриття провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмету спору, позиція податкового органу полягає в наступному: пеня за порушення строків, передбачених статтями 1 і 2  Закону N 185/94-ВР, повинна нараховуватись.

Проте така позиція податкового органу є протилежною до позицій Вищого адміністративного суду України та Верховного суду України.

Згідно листа ВАС України від 17.03.2009 р. N 359/13/13-09, з доповненнями, та постанови ВСУ України від 13.02.2012 року у справі №21-422а11,  укладення сторонами і затвердження судом мирової угоди у справі після повного погашення боргу нерезидента згідно з умовами зовнішньоекономічного контракту (сплата коштів, виконання зобов’язань із поставки товарів чи послуг тощо) на момент затвердження судом відповідної угоди за своїми правовими наслідками дорівнює постановленню і виконанню рішення про задоволення позовних вимог. У такому разі слід надавати перевагу змісту судового рішення (ухвали господарського суду про затвердження мирової угоди чи узгодженого рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду або Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України) над його процесуальною формою. При цьому на підставі частини четвертої статті 4 Закону України від 23.09.94 N 185/94-ВР “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” пені за порушення строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.

Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у вищому спеціалізованому суді діє пленум вищого спеціалізованого суду для вирішення питань, визначених цим Законом. Згідно зі статтею 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Пленум вищого спеціалізованого суду: узагальнює з метою забезпечення однакового застосування норм права при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції практику застосування матеріального і процесуального закону, за результатами узагальнення судової практики дає роз’яснення рекомендаційного характеру з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції.

Таким чином, рішення Пленуму ВАСУ забезпечують однакове застосування норм права при вирішенні судових спорів.

 

Незаконність нарахування пені податковим органом у аналогічних справах також визнають:

ñ     Вищий адміністративний суд України, у справі № К-41100/10 (ухвала від 02 квітня 2013 р., г.с. Голубєва Г.К.);

ñ     Вищий адміністративний суд України, у справі № К-9622/09 (ухвала від 15 грудня 2011 р., г.с. Степашка О.І.);

ñ     Донецький апеляційний адміністративний суд, у справі №2а/0570/17552/2011 (ухвала від 08 лютого 2012, г.с. Радіонова О.О.);

ñ     Одеський апеляційний адміністративний суд, справа № 2-а-8808/10/1570 (ухвала від 20 листопада 2012 р., г.с. Семенюк Г.В.), справа №2-а-429/10/1570 (ухвала від 21 серпня 2012 р., г.с. Семенюк Г.В.);

ñ     Львівський апеляційний адміністративний суд, у справі №32239/09/9104 (ухвала від 22 листопада 2010 р., г.с. Обрізко І.М.);

ñ     Київський апеляційний адміністративний суд, у справі № 2-а-5051/09/070 (ухвала від 01 вересня 2010 р., г.с. Саприкіна І.В.);

ñ     Донецький окружний адміністративний суд, у справі №2а/0570/17552/2011 (ухвала від 22 грудня 2011 р., г.с. Буряк І. В.);

ñ     Рівненський окружний адміністративний суд, у справі 2а/1770/2253/2011 (ухвала від 14 листопада 2011, г.с. Дорошенко Н.О.).

Не зайвим буде нагадати, що податкове законодавство України містить у собі  презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Також підпунктом 56.21 пункту 56 Податкового Кодексу України передбачено, що у разі коли норма ПКУ чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі ПКУ, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Аналогічне положення містить пункт 14 Наказу Міністерства фінансів України “Про затвердження Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби” від 19.11.2012 року № 1203.

Виходячи з вищенаведеного, визнання судом мирової угоди що укладена між сторонами у зв’язку з добровільним виконанням позовних вимог, є позитивним вирішенням спору на користь позивача. Тому, податковий орган зобов’язаний враховувати обставини, що указані у мировій угоді та фактичне добровільне задоволенням позовних вимог зі сторони відповідача.

При визначенні ж можливості застосування санкцій до клієнта, податковий орган повинен був виходити не з формальної обставини — відсутності “судового рішення про задоволення позову” у справі, а з факту затвердження судом мирової угоди, у зв’язку з добровільним задоволенням позовних вимог зі сторони відповідача, до затвердження такої мирової угоди.

Змінити ситуацію зі свавільним трактуванням норм податкового законодавства, напевно, допомогло б введення персональної відповідальності посадових осіб податкового органу за прийняття податкових повідомлень-рішень, які скасовуються судом.

Наразі ЮКК “ДЕ-ЮРЕ” представляє інтереси клієнта в процесі оскарження податкового повідомлення-рішення до податкового органу вищого рівня. Результати розгляду справи будуть опубліковані на сайті.